Поняття та природа конфлікту
Поняття конфлікту використовується як у науці, так і в повсякденному житті, що наділяє його своїм специфічним змістом. Кожен з нас інтуїтивно розуміє, що таке конфлікт, однак від цього визначення його змісту не стає легшим.
У повсякденній промові слово «конфлікт» використовується стосовно широкого кола явищ – від збройних сутичок і протистояння різних соціальних груп до службових або подружніх розбіжностей. Ми називаємо конфліктом сімейну сварку, військові дії, дискусії в парламенті, зіткнення внутрішніх мотивів, боротьбу власних бажань і почуття обов'язку та багато іншого.
Слово «конфлікт» походить від лат. conflictus – зіткнення і практично в незмінному вигляді входить в інші мови (conflict – англ., konflikt – нім., conflit – франц.).
Для терміна «конфлікт» характерне таке:
1.наявність двох або більше учасників з суперечливими або неспівпадаючими інтересами;
2.кожний з учасників має аргументування і засоби для захисту своїх інтересів;
3.кожен учасник конфлікту трансформує свій стан залежно від ситуації, що складається, на яку робить вплив протиборча сторона.
У науковій літературі поняття конфлікту неоднозначне, тому існує безліч визначень конфлікту. Розглянемо деякі з них:
1.конфлікт – відсутність згоди між двома і більше сторонами, які можуть бути конкретними особами або групами;
2.конфлікт – це процес, в якому два (або більше) індивіди або группа активно шукають можливість перешкодити один одному досягти певної мети, запобігти задоволенню інтересів суперника або змінити його погляди і соціальні позиції;
3.конфлікт – це таке відношення між суб'єктами соціальної взаємодії, яке характеризується їх протиборством на основі протилежно направлених мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) або думок (думок, поглядів, оцінок і т. п.);
4.конфлікт – зіткнення протилежно направлених цілей, інтересів, позицій, думок суб'єктів взаємодії;
5.конфлікт – це відсутність згоди між двома чи декількома суб’єктами, зіткнення протилежних сторін, які можуть бути конкретними особами або групами працівників.
Більшість дослідників погоджується, що основою конфлікту є суперечність, але вона призводить до конфлікту лише за певних психологічних умов, а саме: суперечність повинна усвідомлюватись та сприйматись людиною як значуща. У такій ситуації людина переживає неприємні емоції, які мотивують її до пошуку виходу з цього стану.
Згідно з вищезазначеним, можна погодитись з таким визначенням конфлікту:
Конфлікт – це суперечність, яку людина сприймає як значущу життєву проблему, що вимагає свого розв’язання і викликає активність щодо її подолання.
Для з'ясування суті конфлікту важливо виділити його основні ознаки та сформулювати необхідні і достатні умови його виникнення. Можна виділити дві основні ознаки конфлікту:
1. Конфлікт завжди виникає на основі протилежно спрямованих мотивів або суджень. Такі мотиви та судження є необхідною умовою виникнення конфлікту.
2. Конфлікт – це завжди протиборство суб'єктів соціальної взаємодії, яке характеризується нанесенням взаємного збитку (морального, матеріального, фізичного, психологічного і т. п.).
Таким чином, можна виділити необхідні та достатні умови виникнення конфлікту.
Необхідними й достатніми умовами виникнення (настання) конфлікту є наявність у суб'єктів соціальної взаємодії протилежно спрямованих мотивів або суджень, а також стан протиборства між ними.
У кожному конфлікті можна виділити його окремі компоненти (сторони) – пізнавальний, емоційний, вольовий.
Пізнавальний компонент полягає в протиріччі сприймання тих чи інших подій, явищ, фактів його учасниками в існуючій ситуації, викривленні уявлень про індивідуальні особливості один одного та займану позицію, справжні причини напруженості, можливі варіанти вирішення проблеми. Конфлікт може також спричинитися акцентуванням уваги не на цілісному тлі події, а на окремих її фрагментах (частинах, деталях); загостренням пам'яті на негативних обставинах, пов'язаних з контактами конфліктуючих у минулому; низькою критичністю мислення, нездатністю зрозуміти позицію іншого чи визнати правильність від своєї точки зору, тенденційністю та упередженістю оцінок.
Емоційний компонент конфлікту виявляється як взаємна антипатія чи особлива небезсторонність один до одного, взаємна подразливість та збудливість, агресивність та злобливість, неприйнятність емоційного стану іншої людини, емоційна тупість чи, навпаки, підвищена ранимість, а також як зневажливість, погорда, презирство, що підкреслено демонструється у спілкуванні.
Вольовий компонент конфлікту виражається через взаємну демонстрацію (звичайно – словесну) суперечності позицій, непоступливість, негативізм, небажання зрозуміти один одного і розібратися в ситуації, що склалася, затяте нав'язування своєї точки зору.
Зазначені компоненти конфлікту взаємодоповнюють один одного, щоразу виявляючись по-різному.
Будь-який конфлікт складається з певних компонентів.
Сторони конфлікту – це суб'єкти соціальної взаємодії, що перебувають у стані конфлікту або ж явно чи неявно підтримують конфліктуючих.
Предмет конфлікту – це та основна суперечність, заради вирішення якої суб'єкти вступають у протиборство. З визначення предмета конфлікту починається пошук шляхів його вирішення.
Предмет конфлікту характеризується такими особливостями:
1.він може бути як матеріальним, так і духовним;
2.завжди достатньо значущий для учасників протиборства;
3.практичної точки зору подолання значних труднощів при визначенні предмета в реальному конфлікті звичайно виправдовується і компенсується можливістю більш-менш точно спрогнозувати поведінку протилежної сторони, оскільки предмет конфлікту є одним з найважливіших чинників, що визначають цю поведінку.
Образ конфліктної ситуації – це відображення предмета конфлікту у свідомості суб'єктів конфліктної взаємодії.
Мотиви конфлікту – це внутрішні спонукальні сили, що підштовхують суб'єктів соціальної взаємодії до конфлікту (мотиви виступають у формі потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань).
Позиції конфліктуючих сторін – це те, про що вони заявляють одна одній в ході конфлікту чи в переговорному процесі. Визначення структурних елементів конфлікту та аналіз мотивів та позицій конфліктуючих сторін дає змогу проаналізувати конфлікт та розглянути деякі варіанти його ефективного вирішення.
Причини виникнення конфліктів і їх аналіз
Проблема виявлення причин виникнення конфліктів займає ключове місце в пошуку шляхів їх попередження і конструктивного завершення. Необхідно знати не тільки те, що відбувається під час конфлікту, але і може відповісти на запитання, чому події розвиваються саме так, а не інакше.
Тому без знання виникнення і розвитку конфлікту важко розраховувати на їх ефективне регулювання.
Виникнення та розвиток конфліктів обумовлено дією чотирьох групп факторів і причин:
1.власне об'єктивних;
2.організаційно-управлінських;
3.соціально-психологічних;
4.особистісних.
Перша та друга групи причин носять в основному об'єктивний характер, третя і четверта – головним чином, суб'єктивний.
До об'єктивних причин конфліктів можна віднести ті обставини соціальної взаємодії людей, які привели до зіткнення їхніх інтересів, думок, установок і т. п. Об'єктивні причини призводять до створення передконфліктної ситуації.
Суб'єктивні причини конфліктів пов'язані з тими індивідуальними психологічними особливостями опонентів, які призводять до вибору сааме конфліктного, а не якого-небудь іншого способу вирішення протиріччя.
У будь-якій ситуації є можливість вибору конфліктного або одного з неконфліктних способів її вирішення.
Практично у будь-якого конфлікту існує комплекс об'єктивносуб'єктивних причин.
Далі розглянемо детальніше всі групи причин конфліктів.
Об'єктивні причини різноманітні. До найбільш розповсюджених таких причин належать:
1.природне зіткнення значущих матеріальних і духовних інтересів людей у процесі їхньої життєдіяльності;
2.слабка розробленість правових та інших нормативних процедур вирішення соціальних протиріч, що виникають у процесі взаємодії людей;
3.брак і несправедливий розподіл значущих для нормальної життєдіяльності людей матеріальних і духовних благ;
4.досить стійкі стереотипи міжособистісних і міжгрупових відносин, що сприяють виникненню конфліктів.
Організаційно-управлінські причини конфліктів – обставини, що пов’язані зі створенням, розвитком і функціонуванням організацій, колективів, груп. Можна виділити чотири типи подібних причин.
1. Структурно-організаційні – невідповідність структури організації вимогам тієї діяльності, якою вона займається. Структура організації повинна визначатися цілями та завданнями, які ця організація буде вирішувати або вирішує. Разом з тим досягти ідеальної відповідності структури організації завданням, які вона постійно вирішує, практично неможливо.
Чим більше структура організації не відповідає вимогам діяльності, якою вона займається, тим менш ефективно функціонує організація, тим більше міжособистісних і міжгрупових конфліктів виникає в її колективах.
2. Функціонально-організаційні причини конфліктів викликані неоптимальністю функціональних зв'язків організації з зовнішнім середовищем; між різними структурними елементами організації; між окремими працівниками. Зовнішні функціональні зв'язки організації повинні максимально відповідати розв'язуваним завданням і забезпечувати їх виконання. Будь-яка організація є елементом системи більш високого порядку. Ефективна робота організації неможлива без налагоджених функціональних зв'язків із зовнішнім середовищем. Порушення цих зв'язків призводить до конфліктів.
3. Особистісно-функціональні – невідповідність або неповна відповідність працівника вимогам посади, що він посідає, за його професійними, моральними та іншим якостями. Істотні вимоги до особистісних якостей працівника передбачають діяльність і характер взаємодії з оточуючими. Якщо людина не відповідає цим вимогам, то можливі конфлікти між ним і керівниками, підлеглими, товаришами по службі.
4. Ситуативно-управлінські обумовлені помилками, що допускаються керівниками та підлеглими в процесі вирішення управлінських та інших завдань. Прийняття помилкового управлінського рішення об'єктивно створює можливість конфліктів між авторами рішення та його виконавцями. Невиконання працівниками завдань, що поставлені керівництвом, також викликає небезпеку конфлікту з цього приводу.
Дослідження свідчать, що 67 % конфліктів у трудових коллективах виникають з організаційно-управлінських причин.
Соціально-психологічні причини конфліктів обумовлені безносередньою взаємодією людей, чинником їх включеності в соціальні групи.
Розрізняють декілька груп таких причин:
1. Втрати та викривлення інформації в процесі міжособистісної та міжгрупової комунікації. Людина не може без суттєвих перекручень у спілкуванні передати всю інформацію, що стосується проблеми, яка обговорюється з партнером. Партнер, у свою чергу, оцінює її та робить свої висновки.
2. Незбалансована рольова взаємодія двох людей. У ситуації міжособистісного спілкування партнери можуть грати не ті ролі, яких очікує від них протилежна сторона.
3. Різні підходи до оцінки складних подій. Проблеми, що обговорюються людьми, складні, мають багато відтінків. Ми іноді болісно ставимося до точок зору, які відмінні від нашої, що може бути причиною конфліктів.
4. Відмінності в способах оцінки результатів діяльності та особистості один одного. Основні способи – порівняння з можливим ідеальним станом справ; з вимогами до даної діяльності нормативних документів; зі ступенем досягнення мети діяльності, з результатами, досягнутими іншими людьми; з положенням справ на початку діяльності. Таким чином, діяльність може бути оцінена по-різному і навіть протилежно.
5. Психологічна несумісність. Відомі чотири рівні психологічної несумісності: психофізіологічний, індивідуально-психологічний, соціально-психологічний і соціальний. Індивідуально-психологічна несумісність проявляється у невдалому поєднанні темпераментів і характерів взаємодіючих людей. При соціально-психологічній несумісності фіксується протиріччя в життєвих цінностях та ідеалах, мотивах, цілях. Соціальна несумісність може виявлятися в розбіжності переконань, світоглядів, ідеологічних установок.
6. Напружені міжособистісні відносини. Конфлікти в організаціях частіше виникають між працівниками, стосунки яких характеризуються напруженістю, взаємними негативними установками.
7. Внутрішньогруповий фаворитизм, тобто перевага членів своєї групи над представниками інших соціальних груп.
8. Конкурентний характер взаємодії з іншими людьми і групами.
9. Обмежені здібності людини до децентрації, тобто до вміння поставити себе на місце іншої людини та зрозуміти її інтереси, до зміни власної позиції в результаті зіставлення її з позиціями інших людей.
10. Прагнення до влади.
Особистісні причини конфлікту пов'язані з індивідуальнопсихологічними особливостями його учасників. Вони обумовлені специфікою процесів, що відбуваються у психіці людини в ході її взаємодії з оточуючими.
Важливою причиною конфліктів є оцінка поведінки іншого як неприпустимої. В процесі взаємодії у людини існує діапазон варіантів очікуваної поведінки, спілкування, діяльності з боку іншої людини, що є партнером по взаємодії. Варіанти очікуваної поведінки можуть бути бажаними, допустимими, небажаними і неприпустимими. Якщо реальна поведінка партнера укладається в рамки бажаного або допустимого, то взаємодія продовжується безконфліктно. Небажана поведінка може привести до створення передконфліктної ситуації, а неприпустима – до конфлікту.
Особистісні причини виникнення конфліктів:
• суб’єктивна оцінка поведінки партнера як неприпустимої;
• низька конфліктостійкість;
• підвищений або занижений рівень домаган;
• низький рівень соціальнопсихологічної компетентності;
• низький рівень емпатії;
• тип темпераменту, акцентуації характеру.
На зміст кожного з чотирьох видів поведінки впливають стійкі і ситуативні чинники. У конфліктній ситуації людина повинна розуміти або відчувати, яку поведінку з її сторони партнер може вважати неприпустимою, і враховувати це в ході взаємодії.
До конфлікту приводить непідготовленість людини до ефективних дій в конфліктній ситуації, тобто низький рівень соціально-психологічної компетентності. Людина може не знати про те, що існує декілька способів і десятки прийомів безконфліктного виходу з передконфліктних ситуацій без збитку для власних інтересів. Вона може мати уявлення про ці прийоми і способи, але не мати навиків і вмінь їх застосування на практиці.
Крім того, вона може не володіти достатньою психологічною стійкістю до негативної дії на психіку стресових чинників.
Крім низької конфліктостійкості, типовою особовою причиною виступає погано розвинена у людини здібність до емпатії, тобто розуміння емоційного стану іншої людини, співпереживання і співчутливості їй.
Завищений або занижений рівень домагань також сприяє виникненню конфліктів. Завищена самооцінка звичайно викликає негативну реакцію з боку оточуючих. Занижена оцінка має слідством підвищену тривожність, невпевненість у своїх силах, тенденцію уникати відповідальності.
Холеричний тип темпераменту людини відносно частіше може приводити до вирішення нею суперечливих ситуацій конфліктним способом. Це пов'язано з тим, що холерик відрізняється нестійким і рухомим типом нервової системи. В той же час він також частіше «остигає» і переходить до неконфліктного типу взаємодії.
Охарактеризовані вище особові причини виникнення конфліктів зустрічаються найчастіше. Проте вони не вичерпують перелік причин подібного типу.