Конфлікт як повсякденний фактор життя сьогодні захоплює всі без виключення сфери діяльності людей. Саме це визначає особливу увагу до даної проблеми. Це й зумовило виникнення такої науки як конфліктологія.

Конфліктологія є однією з наймолодших галузей наукового знання, що розвивалася на стику багатьох наук і, перш за все, соціології та психології.

Конфліктологія виділилася як відносний самостійний напрям в соціології в кінці 50-х рр. ХХ ст. і спочатку отримала назву «соціологія конфлікту». Ця подія пов'язана з роботами Р. Дарендорфа (Німеччина) «Соціальні класи і класові події в індустріальному суспільстві» (1957), а також А. Козера (США) «Функції соціальних конфліктів» (1956).

Однак, слід зазначити, що конфліктологія як предмет вивчення виникла ще у стародавніх часах. Природа конфлікту, шляхи його вирішення розглядались ще в давньосхідній та античній філософіях, у військовій справі, системі права, у творах художньої літератури та мистецтва. Інтерес до цих проблем особливо загострився у сьогоднішній час у соціально-економічному та політичному житті суспільства. Кожна з галузей наукових знань розробляла свої підходи, формувала свою термінологію, розглядала різні аспекти життя суспільства та оточуючого матеріального світу. Як результат, все це призвело до вкрай різноманітного розуміння конфлікту як явища та трактовки конфліктології як науки. Як науковий напрямок конфліктологія сформувалась у Західній Європі в кінці ХІХ ст. До кінця ХХ ст. виникла необхідність створення єдиної наукової концепції в рамках самостійного розділу науки конфліктології.


Конфліктологія – це система знань про закономірності і механізми виникнення і розвитку конфліктів, а також про принципи і технології управління ними.


Основними цілями конфліктології є:
1.дослідження всіх конфліктів, що виступають об'єктом науки, інтенсивний розвиток конфліктологічної теорії;
2.створення системи конфліктологічної освіти в країні, пропаганда конфліктологічних знань;
3.організація в країні системи практичної роботи конфліктологів з прогнозування, попередження і врегулювання конфліктів.

Конфліктологія як наука допомагає вибрати спосіб поведінки у складних ситуаціях, адекватно реагувати на дії оточуючих людей на роботі, вдома, на відпочинку. Вміння аналізувати причини та динаміку конфліктів, знання правил поведінки в конфліктних ситуаціях необхідні кожній людині, оскільки є важливими умовами гармонізації людських відносин.

Особливо важливою в економічній діяльності підприємств конфліктологія є для керівників, адміністративно-управлінського персоналу, тому що керівництво людьми, робота з ними пов’язані з безліччю конфліктних ситуацій. За даними соціологічних досліджень, діяльність керівника приблизно на одну чверть пов’язана з вирішенням конфліктів.

Предметом конфліктології є ідеальна модель конфліктної взаємодії, її теорія, основою якої виступає понятійний апарат з його центральною ланкою – категорією конфлікту.

Об’єкт конфліктології – соціальне життя, безмежне різноманіття реальних конфліктів у всіх сферах діяльності, якими наповнене суспільне життя минулого, теперішнього та майбутнього.


Зміст конфліктології як дисципліни можна розглядати з позиції розгляду сукупності понять:
1.структура конфлікту;
2.динаміка конфлікту;
3.вирішення конфлікту (управління конфліктом);
4.типологія конфліктів.

Існує декілька підходів до вивчення науки «конфліктологія»:

1. Науковий підхід. Він вміщує в себе системно організовані, принципово структуровані, методологічно точні знання про конфлікти, орієнтацію на пізнання закономірностей реального світу та осягнення об’єктивної істини. Конфліктологія, як будь-яка наука, є конструктивною, розрахованою на можливість практичного застосування отриманих знань, на вироблення та впровадження нових проектів. Наукове управління соціальними процесами, в тому числі й регулювання конфліктів, здійснюється на основі аналітичного розрахунку, планомірного та багатостороннього впливу на учасників соціальних зв’язків та взаємодії, практичного застосування перевірених наукою рекомендацій.

2. Прикладний підхід. Конфліктологія реально допомагає розпізнавати конфлікти, вживати необхідні заходи щодо їх профілактики та вирішення. Вона дає можливість краще орієнтуватися у складностях соціального життя, шукати оптимальні рішення в конфліктних ситуаціях, знаходити найбільш ефективні способи впливу на поведінку людей, які будь-яким чином залучені у конфліктне протиборство. Слід зазначити, що конфліктологія – це міждисциплінарна наука, яка має своє коріння з фундаментальних наук та пов’язана з широким колом прикладних наук. Як вже зазначалося вище, як самостійна дисципліна конфліктологія склалася в середині ХХ ст. шляхом виділення з двух фундаментальних: соціології та психології. Соціологія як наука про закономірності та рушійні сили суспільного розвитку, сукупність знань функціонування різних соціальних систем визнавала важливу роль конфліктів у життєдіяльності суспільства, нагальну потребу їх уважного та детального дослідження. В рамках соціологічного підходу конфлікти мають соціальний характер, тобто виникають унаслідок взаємодії різних людей.

Психологія розглядала природу конфліктної поведінки людей залежно від психологічних факторів, характеру міжособових відносин, особливостей пристосування людини як індивіда до соціального середовища.

Таким чином, відповідно до соціології та психології конфлікт визнається нормальним соціальним явищем та характеризується низкою біологічних, психологічних, соціальних та інших факторів, які, безперечно, зумовлюють конфлікти. Однак зазначені науки не змогли приділяти достатньо увагу проблемам управління конфліктами, що і зумовило виділення конфліктології як окремої науки.

На сьогоднішній день питання конфліктології, окрім соціології та психології, розглядаються в таких дисциплінах, як: менеджмент, правознавство, медицина, етика, управління персоналом тощо.

Стосовно менеджменту основним призначенням конфліктології є спонукання керівника розглядати конфліктні ситуації так званими «відкритими очима», тобто не задовольнятися інтуїцією та здоровим глуздом, а користуватися в роботі з підлеглими певними, встановленими наукою правилами та прийомами управління.

У медицині конфлікти розглядаються частіше за все під час психоаналізу, психотерапії, лікування неврозів тощо. Це зумовлено тим, що лікарі намагаються зрозуміти внутрішню природу особистих проблем людей, їх міжособистісних стосунків у всіх сферах життєдіяльності.

Політологія використовує конфліктологію для того, щоб розуміти поведінку людей під час провадження змін у політичному середовищі суспільства, та для того, щоб своєчасно прогнозувати та попереджувати можливі конфліктні ситуації внаслідок цих змін, а у випадку виникнення конфліктів ефективно ними управляти. В етиці конфліктологія допомагає ефективно організовувати ділове спілкування між конкурентами, посередниками, партнерами тощо, а також створювати та запроваджувати у свідомість людей норми моралі, цінності та стандарти суспільного життя.

Специфіка діяльності фахівців у галузі правознавства зумовлює наявність різних конфліктних ситуацій, оскільки підозрювані у скоєнні злочину в багатьох випадках протидіють та опираються правовикам у встановленні істини, намагаються ухилитися від відповідальності, використовуючи при цьому в тому числі методи психологічного впливу. Тому фахівцям, які працюють у правовому полі, необхідно добре усвідомлювати суть психічних та моральних явищ та бути компетентними у застосуванні різних способів попередження або ліквідації конфліктів.

В управлінні персоналом конфліктологія допомагає уникати багатьох конфліктних ситуацій. Вона корисна у встановленні субординаційних зв’язків, які частіше за все й зумовлюють виникнення різного роду конфліктів. Тому фахівцям з управління персоналом корисним є набуття необхідних знань, вмінь та навичок у сфері управління конфліктами.

Напрямки сучасної конфліктології

До того як сформувалася сучасна теорія конфліктології, конфлікти розглядалися з багатьох точок зору.

Початок сучасним теоріям конфлікту поклали дослідження низки вчених на початку ХХ ст.: німецьких соціологів М. Вебера та Г. Зіммеля, австрійського соціолога Л. Гумпловича й американських – Л. Смолла та У. Самнера.

Зокрема, М. Вебер (1864 – 1920) та Г. Зіммель (1858 – 1918) довели, що конфлікти є невід’ємною частиною соціального життя. Вони зазначали, що для соціологічного підходу характерним є дослідження конфлікту на основі таких специфічних методів, як анкетування, статистичний аналіз масових даних, інтерв’ювання та ін. Зокрема, австрійський вчений Л. Гумплович (1838 – 1910) підтримував гіпотезу про походження людини від багатьох незалежних один від одного приматів. Він вважав, що спорідненість та різниця по крові знаходять відповідні прояви у психіці – почуттях взаємного тяжіння та прив’язаності до своїх та почуттях нетерпимості та ненависті до чужаків. Позитивні емоції та почуття обумовлюють, на думку цього вченого, групову солідарність, а негативні – міжгруповий антагонізм, що призводе до конфліктів.

Американський дослідник У. Самнер (1840 – 1910) намагався із практики людських конфліктів – боротьби людей за існування – вивести звички, звичаї, суспільно корисні моральні та правові норми поведінки. Істинною причиною всієї людської діяльності він вважав прагнення до задоволення потреб та позбавлення від страхів.

Соціолог А. Смолл (1854 – 1926) розглядав конфлікт як основний та універсальний суспільний процес. Він намагався довести, що з розвитком суспільства інтереси людей все більше переплутуються, в результаті чого конфлікт переростає в соціальну згоду. На його думку, асоціальні проблеми в суспільстві, які призводять до конфліктів, повинні згладжуватися, долатися шляхом соціалізації.

Німецькі соціологи М. Вебер (1864 – 1920) та Г. Зіммель (1858 – 1918) довели, що конфлікти є невід’ємною частиною соціального життя.

Г. Зіммель вперше використав термін «соціальний конфлікт». Він стверджував, що існує низка таких відносно стійких форм взаємодії, які лежать в основі всього різноманіття соціальних явищ. Такими формами були, на його думку, конкуренція, конфлікт, договір, авторитет тощо.

На думку М. Вебера, суспільство є сукупністю груп, які відрізняються за своїм статусом. Тому їх інтереси різняться, що і породжує соціальні конфлікти. Він зазначав, що конфлікти не можна усунути з життя суспільства, їх потрібно визнати як неминуче явище. Однак він зазначав, що інтереси людей також багато в чому співпадають, що створює основу для балансу сил, досягнення соціального консенсусу. Тому, хоча конфлікти не можуть бути повністю усунені з соціального життя, вони деякою мірою урівноважують його.

Зазначені положення послугували розвитку всередині ХХ ст. самостійної частини соціології – теорії конфлікту. Особливих успіхів у цьому напрямку здобули Л. Козер та Р. Дарендорф, які вважаються сучасними класиками конфліктології. Ці вчені запропонували конфліктну модель суспільства, розвили поняття конфлікту, сформулювали більше 10 позитивних функцій конфлікту, включили до сфери розгляду теорії конфлікту організаційні взаємодії (взаємовідносини всередині організацій). Їх ідеї стали концептуальною основою сучасної парадигми конфліктології.

Класичним твором сучасної конфліктології стала праця Л. Козера «Функції соціального конфлікту» (1956). У ній він розвивав ідеї М. Вебера та Г. Зіммеля про універсальність конфлікту та обґрунтував позитивну роль конфліктної взаємодії в житті суспільства. Він сформулював низку положень, які стали теоретичним фундаментом сучасної науки про конфлікт:

1) постійним джерелом соціальних конфліктів є дефіцит ресурсів, влади цінностей престижу, які постійно існують у суспільстві. Отже, існує суспільство – існує певна напруженість, яка час від часу стає конфліктом;
2) конфлікти відрізняються залежно від типу суспільства: у демократичному («відкритому») суспільстві виникає безліч конфліктів, але вони вирішуються конструктивно; у недемократичному («закритому») суспільстві конфлікти мають революційно-насильницький, руйнівний характер;
3) конструктивні та руйнівні результати конфлікту сильно відрізняються між собою. Головним завданням конфліктології є розробка рекомендацій щодо обмеження негативних та використання позитивних функцій конфлікту.

Р. Дарендорф у своїх працях «Класи та класові конфлікти в індустріальному суспільстві» (1957) та «Сучасний соціальний конфлікт» (1988) розглядає конфлікт в якості головної категорії соціології. Для нього існування конфліктів – природний стан суспільства. Він зауважив, що конфлікти не завжди є загрозою для суспільної системи, а навпаки, часто можуть слугувати одним із джерел її зміни та збереження на основі позитивних змін, які зумовлюються конфліктами. Р. Дарендорф вважає, що головним джерелом конфліктів є політичні протиріччя між соціальними групами, які пов’язані з концентрацією влади в одних та її відсутністю в інших. Основними положеннями його теорії є:

1) атрибутом будь-якого суспільства є конфлікт, оскільки завжди існують відносини панування та підлеглості;
2) основою соціального життя та її конфліктності є владні відносини;
3) суспільство є системою конфліктуючих груп. Існує безліч різновидів, тому треба говорити не про вирішення конфліктів, а про їх регулювання, оскільки конфлікти повністю не зникають;
4) схожість інтересів людей однієї групи та різниця інтересів різних груп призводять до створення різних організаційних структур, профспілок, партій тощо. Саме ці структури сприяють загостренню конфліктів. Поряд із розробками Л. Козера та Р. Дарендорфа, які послугували розвитку науки конфліктології, питаннями конфліктології почали цікавитися багато суспільних організацій.

Так, у 1957 р. у Парижі відбулося засідання соціологічної асоціації ЮНЕСКО, де обговорювались питання соціальних конфліктів. За результатами роботи конференції вийшов збірник «Про природу конфліктів». У 1966 р. в одному з університетів Англії був проведений симпозіум на тему «Конфлікти в суспільстві». В цей час у США при Мічиганському університеті започаткували Центр щодо досліджень конфліктних ситуацій, почали випуск щоквартального журналу «Проблеми вирішення конфліктних ситуацій». У 1970 – 80 рр. у США отримав розповсюдження рух «альтернативне вирішення спорів» (замість судів). Наступним кроком (і на сьогоднішній день) стало створення невеликих фірм з вирішення дрібних спорів та конфліктів, у яких менеджери з конфліктів сприяють аналізу ситуації конфліктуючими сторонами, з’ясуванню точок зору, пошуку можливих рішень та подоланню наслідків конфліктів.

Слід зазначити, що вітчизняна конфліктологія почала розвиватися дещо пізніше. В її розвитку можна виділити три основні етапи:

1 етап – до 1924 р. – конфлікти вивчаються в рамках філософії, права, військових наук, психології, але не виокремлюються як самостійне явище;
2 етап – 1924 – 1989 рр. – конфлікт починає вивчатися як самостійне явище в рамках інших наук, зокрема, правознавства та соціології;
3 етап – 1990 – теперішній час – конфліктологія починає виділятися в самостійне вчення.

До родоначальників вітчизняної конфліктології можна віднести В. Дружиніна, Д. Конторова, М. Конторова з їх роботою «Вступ у теорію конфліктів», А. Дмітрієва, В. Кудрявцева з роботами «Вступ у загальну теорію конфлікту», «Юридична конфліктологія», «Основи конфліктології» та А. Здравомислова з роботою «Соціологія конфлікту».

Основними науковими результатами спільних досліджень вітчизняних конфліктологів можна вважати:

1.ствердження необхідності зміни парадигми безконфліктності на конфліктологічну, яка орієнтує масову свідомість на розуміння неминучості протистояння в соціальних взаємодіях та його позитивнофункціональній ролі у вдосконаленні та гармонізації цих взаємодій;
розкриття ролі конфліктології в аналізі соціальної діалектики як теорії вирішення протиріч суспільства;
обґрунтування загальних методологічних орієнтирів експертизи, прогнозування та регулювання соціальних конфліктів;
прояснення природи конфліктів та основних механізмів їх розгортання.

Аналіз робіт вітчизняних та зарубіжних вчених дозволив визначити найбільш актуальні проблеми сучасної конфліктології: вивчення основних прикладних аспектів різного типу конфліктів, які складають предмет спеціальної конфліктології; вивчення та інтеграція знань різних галузей наук, які досліджують проблему конфліктів з широким залученням математичного апарату та комп’ютерної техніки; розробка систем контролю та діагностика розвитку конфліктів та варіантів їх вирішення; визначення предмета та змісту самого поняття конфлікту, семантичної функції слів-синонімів конфлікту; аналіз причин, джерел та умов виникнення конфліктів, їх вплив на рівень організації взаємообумовлених відносин.

Слід зазначити, що на сьогодні ні в Україні, ні в країнах Заходу не існує загальноприйнятої теорії конфліктів, проявляються істотні розбіжності в методологічних підходах до характеристики ролі та значення конфліктології. Тому існує потреба в подальшому розгляді різних за змістом принципових положень та концепцій щодо розгляду конфліктів, для того щоб самостійно обирати найбільш ефективні шляхи їх попередження, вирішення та подолання наслідків.

Методи конфліктології

Як будь-яка наука конфліктологія використовує сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких можна одержати об'єктивні відомості, що сприяють побудові наукових теорій і, що не менш важливе, виробленню практичних рекомендацій.

Багато методів дослідження в конфліктології залучені з інших дисциплін, але використовуються і специфічні.

Ще М. Вебер та Л. Козер зазначали, що для дослідження конфлікту характерним є використання таких специфічних методів, як анкетування, статистичний аналіз масових даних, інтерв’ювання та ін. У сучасній науці можна виділити такі основні методи, безпосередньо вживані в конфліктології: статистичний метод, метод експертних оцінок, експеримент, метод “картографії конфлікту”, документальний метод, комп'ютерний метод-аналіз, спостереження, метод опитування, примирливі й арбітражні процедури, моделювання, тести, соціометричні методи, ситуативний метод. Розглянемо детальніше перераховані вище методи.


Статистичний метод. Цей метод дає можливість вивчити велике число випадків і за допомогою одержаних статистичних даних встановити закономірності і взаємозалежності, дозволяє робити обґрунтовані узагальнення, переходити від випадкового і одиничного до стійкого, масового, закономірного. Статистичний метод дозволяє встановити не тільки кількісну сторону конфліктності, але і побачити якісні особливості явища, що вивчається.


Метод експертних оцінок. Цей метод достатньо широко застосовується для прогнозування конфліктів, оцінки рівня латентних (прихованих) конфліктів та ін. Суть даного методу полягає у тому, що центром якісної та кількісної оцінки об'єктивних і суб'єктивних чинників, що впливають на конфлікт, стає думка фахівців, що спирається на їх професійний науковий і практичний досвід.

Експеримент. За допомогою моделей конфліктних ситуацій вивчається процес вирішення конфліктів. Проте проведення експерименту в конфліктологічній практиці має ряд особливостей, труднощів дослідження міжособових конфліктів має організаційні труднощі; на основі модельованих конфліктів не завжди можна робити висновки стосовно життєвих ситуацій; немає упевненості у тому, що взаємозв'язки, виявлені в результаті експерименту, виявляться в реальних конфліктах; у експерименті важко змоделювати мотивацію, характерну для реальної конфліктної ситуації, а саме мотивація сторін є такою, що визначає для багатьох параметрів конфлікту.


Метод картографії конфлікту. Суть даного методу полягає в послідовному заповненні «карти» конфлікту, розділеної на декілька секторів з урахуванням кількості учасників аналізованого конфлікту. У карту заноситься основна проблема й інформація про учасників. Заповнення карти може відбуватися як самостійно, так і з участю конфліктуючих сторін. Це дозволяє з'ясовувати думки і погляди конфліктуючих, їх спірні питання, цілі, прагнення, передбачувані дії опонентів, що сприяє моделюванню шляхів виходу з конфлікту і вирішення проблеми з найбільшою вигодою і якнайменшими втратами для всіх її учасників.


Документальний метод. Вивчення документів – один з найважливіших методів отримання інформації в конфліктологічних дослідженнях. Документи відображають різні прояви суспільного, виробничого життя і є цінним джерелом фактологічного матеріалу для дослідника. Дослідник може дізнатися про конфліктуючі країни, групи і окремих людей в численних джерелах: законодавчий матеріал, особисті, архівні документи, статистичні дані, дані оперативного обліку, спеціальна література, преса, мікрофільми, магнітні стрічки, дискети, все більш популярним стає використовування системи Інтернет.


Комп'ютерний контент-аналіз дозволяє одержати диференційовані оцінки соціальної напруженості, що виникає між конкретними суб'єктами з приводу конкретних проблем. Даний метод може бути джерелом інформації для систематичної оцінки (моніторингу) соціальної напруженості, оцінки актуальності суспільних проблем з погляду певних діючих сил або учасників соціального процесу. Своєчасно одержаний прогноз дозволяє вжити заходи з профілактики, попередження конфлікту.


Спостереження. Як міждисциплінарний метод застосовується для вивчення конфліктів різного рівня. В ході спостереження конфлікт сприймається безпосередньо. Це може бути забезпечено участю в конфлікті (спостерігач виступає одним з опонентів) і сприйняттям конфлікту із сторони (свідок, другорядний учасник, медіатор). Спостереження дозволяє оцінити дію багатьох чинників, їх “вагомість” і ефективність дії. При спостереженні забезпечується природність умов, в яких протікає конфлікт. Конфлікт спостерігається в динаміці.


Метод опитування. Мета його полягає в отриманні інформації про об'єктивні і суб'єктивні (думки, настрої, інтереси і т. п.) факти зі слів респондентів. Види опитування – анкетування, бесіди, інтерв'ювання, масові й експертні опитування. Головне – формулювання питань і техніка опитування. Характер питань визначається завданнями дослідження. При необхідності результати опитування можуть бути перевірені, підтверджені, доповнені, доповнені матеріалами, одержаними за допомогою інших методів.


Примирливі й арбітражні процедури. Дані процедури дозволяють мирно врегулювати складні трудові конфлікти, що зайшли в «безвихідь» і не знайшли свого вирішення раніше. Суть даного методу полягає у тому, що вивчення та аналіз конфлікту виробляє незалежна організація. Вона має правовий статус і спирається на виконавчу владу, але не належить до органів цієї влади. Такі незалежні організації є в багатьох країнах світу, у тому числі і в Україні.


Моделювання. Моделювання, дослідження явищ, процесів або систем об'єктів шляхом побудови і вивчення їх моделей. Наявність моделей розвитку конфліктних ситуацій дозволяє систематизовано представити варіанти майбутнього і визначити потенційні наслідки альтернативних рішень, що істотно може підвищити якість схвалюваних управлінських рішень. Використання математичного моделювання конфліктів почалося у середині ХХ ст., чому сприяла поява ЕОМ і велика кількість прикладних досліджень конфлікту.


Тести. Тест – стандартизовані завдання, за наслідками виконання яких судять про психофізіологічні й особові характеристики, а також знання і навики випробовуваного. Діагностична цінність тесту залежить від того, як він оформлений, сконструйований, обґрунтований, перевірений.


Соціометричні методи. Термін “соціометрія” походить до лат. socius (суспільство) і metrum (вимірювання). За допомогою соціометричного методу можна одержати «знімок» динаміки внутрішніх взаємостосунків у групі, дати якісну і кількісну оцінку внутрішньогрупових і міжгрупових процесів спілкування, виявити характер психологічних взаємостосунків, наявність лідерства, неформальних груп, конфліктних ситуацій тощо. В основі соціометрії лежить соціометричне опитування – необхідний набір питань, які задаються опитуваним з метою виявлення взаємостосунків з іншими членами групи. Результати опитування обробляються в соціоматрицях (таблицях) і соціограмах (схемах).


Ситуативний метод. Дослідження конфліктів виступає найважливішою передумовою їх попередження і вирішення. Один з перспективних методів дослідження – ситуативний метод. Цей метод використовується в розрізі сучасного підходу менеджменту – ситуативного. Ситуативний метод дослідження дозволяє виділити в об'єкті, що вивчається, таку структурну одиницю, в якій представлені всі основні властивості об'єкта. Потім можна зібрати банк реальних ситуацій. Його дослідження за допомогою ЕОМ дозволяє встановити закономірності в розвитку об'єкта, що вивчається, які іншими методами виявити неможливо. Застосування ситуативного методу при дослідженні конфліктів має особливості, вони визначаються специфікою об'єкта дослідження. Проте застосування даного методу в дослідженні міжособових конфліктів показало його високу результативність. Цей метод може і повинен бути успішно використаний у всіх галузях конфліктології при вивченні конфліктів різних рівнів. Слід зазначити, що застосування перерахованих методів та ступінь їх ефективності залежать від багатьох факторів, а саме від типу, виду та характеру конфлікту, можливих наслідків, наявних ресурсів, мети та завдань, які ставить перед собою менеджер під час аналізу конфліктних ситуацій.