Основні учасники конфліктної ситуації та вирішення конфліктних ситуацій у колективі

Конфлікт – не одномоментний акт, а завжди процес, що відбувається в певних межах. Він має зовнішні межі в просторі та часі, а також щодо тієї соціальної системи, в якій виникає і розвивається.

Конфліктний простір буває обмежений кімнатою в офіcі установи, територією підприємства, району чи міста.

Часові рамки фіксують тривалість конфлікту: початок закладається відповідною поведінкою сторін, зіткненням, що виникло між ними; завершення настає тоді, коли сторони припиняють протиборство.

Соціальна система може бути представлена малою групою, окремою організацією, державою, світовим співтовариством.

Масштаби протистояння, в першу чергу, залежать від того, що викликало конфлікт – розбіжність колег по службі, невдоволення працівників галузі або регіону, зниження рівня життя населення даної країни, обвал світового валютного ринку і т. п.

Конфліктна ситуація включає в свою структуру ряд елементів. Найважливіший з них – це безпосередні учасники (сторони, опоненти, суб'єкти) конфлікту. Інший неодмінний елемент – проблема, яка потребує свого рішення, основна причина, тобто предмет конфлікту.

Сторонами виступають як окремі особи, так і соціальні групи, інші спільності, організації. У конфлікті можуть взаємодіяти індивід з індивідом, група з групою, частина організації з іншого її частиною і т. д. У повсякденній трудовій діяльності та ділових відносинах часто виникають ситуації, коли коло залучених в конфлікт не обмежується тими, хто безпосередньо протистоїть один одному у прагненні здійснити свої інтереси.

Можуть бути й непрямі учасники з числа тих, хто, уникаючи прямої утягнутості у протистояння, тим не менш якимось чином зацікавлений в його розгортанні й результаті, а тому або сприяють розпалюванню протиборства, «підливають олію у вогонь», загострюють конфлікт у розрахунку на свою вигоду, або з тих чи інших мотивів стурбовані позитивним вирішенням конфліктної ситуації, припиненням конфлікту.

Соціальне середовище, як правило, помітно впливає на складання конфліктної взаємодії і поведінку його безпосередніх учасників. Співучасники конфлікту – свідки, посібники, арбітри тощо – стають його активними підбурювачами або нейтральними спостерігачами, джерелом провокування або стримування ззовні конфліктуючих сторін.

Суб'єкти конфлікту мають якусь силу, яка виражає їх здатність відстоювати свої інтереси всупереч протидії іншої сторони. Ця сила включає: засоби тиску, включаючи і різного виду технічні пристрої; обізнаність про проблему, яка потребує вирішення, та позиції опонентів, в тому числі наявність додаткових джерел отримання інформації; статусне становище учасника конфлікту, його моральні пріоритети; фінансові й інші ресурси. Силу суб'єкту додає і його ранг, що визначається обсягом повноважень, влади, можливостями впливу на інших.

Опонент нульового рангу – учасник конфлікту, який не розробив власної лінії поведінки.

Опонент першого рангу – виступає від свого імені, переслідує власні інтереси в конфліктній ситуації.

Опонент другого рангу – група, що переслідує групові інтереси.

Опонент третього рангу – система груп.

Опонент вищого рангу – суспільні інститути, що виступають в суперечці на основі закону та від імені держави.

Для вирішення конфліктних ситуацій та прийняття рішення щодо поведінки у конфлікті необхідно враховувати, на якій стадії свого розвитку знаходиться конфлікт.

Динаміка конфлікту становить хід розвитку, його зміну під впливом внутрішніх механізмів конфлікту, а також зовнішніх факторів і умов.

У ній можна виділити ряд періодів та етапів:

1. Передконфлікт (латентний період). Він включає етапи:

1.1. Виникнення об'єктивної проблемної ситуації. Сутність данного етапу полягає в появі протиріччя, яке ще не усвідомлено, і конфліктних дій немає. Якщо не враховувати випадків, коли виникає помилковий конфлікт, то зазвичай конфлікт породжується об'єктивною проблемною ситуацією.

1.2. Усвідомлення об'єктивної проблемної ситуації. Реальність сприймається як проблемна, виникає потреба вжити заходів для вирішення суперечності.

1.3. Спроби сторін розв'язати об'єктивну проблемну ситуацію неконфліктними способами. Вони полягають у різного роду інформуванні протилежної сторони – переконанні, роз'ясненні, проханні та ін. У будь-якому випадку на даному етапі сторони аргументують свої інтереси і фіксують позиції.

1.4. Виникнення передконфліктної ситуації сприймається як наявність безпосередньої загрози безпеці однієї зі сторін взаємодії або суспільно важливим інтересам.

2. Власне конфлікт (відкритий період), який включає в себе етапи:

2.1. Інцидент – перше зіткнення сторін, спроба за допомогою сили вирішити проблему на свою користь. Якщо задіяних однією зі сторін ресурсів досить для переваги співвідношення сил на свою користь, то інцидентом конфлікт може й обмежитися.

2.2. Ескалація – різка інтенсифікація боротьби опонентів; та частина конфлікту, яка починається з інциденту і закінчується ослабленням боротьби, переходом до завершення конфлікту.

2.3. Збалансована протидія. Тут виявляється, що використання силових методів не дає результату, інтенсивність боротьби знижується, але дії щодо досягнення згоди ще не починаються.

2.4. Завершення конфлікту – перехід від конфліктної протидії до пошуку вирішення проблеми і припинення конфлікту з будь-яких причин.

3. Післяконфліктна ситуація (латентний період) включає такі етапи:

3.1. Часткова нормалізація відносин: негативні емоції не зникли, відбувається осмислення своєї позиції, корекція самооцінок, рівнів домагання, ставлення до партнера.

3.2. Повна нормалізація відносин. Даний етап настає при усвідомленні сторонами важливості подальшої конструктивної взаємодії.

У конфлікті можна виділити часовий відрізок, який характеризується диференціацією сторін. Тут конфлікт розвивається по висхідній, розбіжності між сторонами підсилюються. Конфронтація продовжується до тих пір, поки подальша ескалація не втрачає зміст. З цього моменту починається процес інтеграції.

При вирішенні конфліктних ситуацій у колективі важливу роль відіграє керівник. Перш за все, слід реалістично оцінити й проаналізувати конфліктну ситуацію, це значить, що керівник повинен:
відрізнити безпосередній мотив конфліктного зіткнення від його причини, яка нерідко приховується учасниками конфліктної ситуації;
зрозуміти суб’єктивні мотиви вступу людей до конфліктної ситуації.

ля цього необхідно знати життєвий шлях робітників, особливо за останній час, їхні погляди та переконання, інтереси;
визначити спрямованість конкретних дій учасників конфліктної ситуації. Засоби, що використовуються ними, відображають мотиви участі людини в конфліктній ситуації;
визначити об’єктивну зону конфліктної ситуації. Встановити, якою мірою предмет протиріччя торкається технології виробництва, системи організації та оплати праці в колективі, а якою мірою особливостей ділових та особистих взаємовідносин конфліктуючих осіб. Це дозволяє одночасно встановити характер міжособового конфлікту й частково локалізувати його сферу.

Для того щоб отримати об’єктивну всебічну оцінку ситуації, бажано: вислухати безпристрасно всіх учасників конфліктної ситуації, не робити при цьому передчасних висновків; зосередити увагу на предметі конфліктної ситуації та на її ініціаторах; звести учасників конфліктної ситуації та програти конфліктний процес, при цьому втручатись чи не втручатись в нього залежно від результатів.

Миронова О. М. Конфліктологія : навчальний посібник / О. М. Миронова, О.В. Мазоренко. – Х. : Вид. ХНЕУ, 2011. – с. 47-50